Сірко

В одного чоловіка жив собака Сірко. На старість він утратив колишні сили, й господар вирішив, що для господарства той уже непридатний. Замість доглядати старого собаку, чоловік прогнав його з дому.

Сірко блукав полем, коли зустрів вовка. Той запитав, чому собака ходить тут сам, і почув про рішення господаря.

— А хочеш, я зроблю так, щоб він знову тебе прийняв? — запропонував вовк.

Сірко охоче погодився й пообіцяв віддячити, якщо вовк йому допоможе. Тоді вовк виклав свій задум. У жнива, коли господар із дружиною вийдуть збирати врожай, вони візьмуть із собою маленьку дитину. Поки батьки працюватимуть, вовк підхопить малюка й понесе геть. Сіркові залишиться погнатися слідом і відібрати дитину: вовк удасть переляк та відпустить її. Щоб не помилитися полем, вовк попросив собаку триматися поблизу господарів.

Настали жнива. Чоловік із дружиною прийшли жати, тобто зрізати дозріле жито. Жінка поклала малюка біля складених снопів і стала до роботи поруч із чоловіком. Невдовзі з жита вибіг вовк, схопив дитину й помчав полем. Сірко відразу кинувся за ним. Господар голосно підганяв собаку, не здогадуючись, що переслідування було заздалегідь домовлене.

За планом вовк віддав дитину, і Сірко приніс її батькові. Зраділий чоловік дістав із торби хліб та шматок сала й нагодував рятівника.

— Їж, Сірку! Це за те, що не дав вовкові з'їсти дитину!

Увечері, повертаючись із поля, подружжя забрало собаку з собою. Удома господар попросив дружину зварити галушки — невеликі шматочки гречаного тіста — й щедро заправити їх салом. Коли вечеря була готова, Сірка посадили за стіл, а чоловік сів поруч. Він поклав йому галушок у миску й уважно дбав, щоб собака не залишився голодним та не обпікся гарячою їжею.

Тепер Сіркові жилося добре, але він не забував, кому завдячує такою зміною. Треба було віддячити вовкові. Нагода з'явилася, коли господар вирішив видати дочку заміж. Собака знайшов свого помічника в полі й запросив прийти до господаревого городу в неділю ввечері. Саме тоді мали святкувати весілля.

— Я проведу тебе в хату й пригощу, — пообіцяв він.

Вовк з'явився в домовлений час. Сірко завів його до хати й посадив під столом. Потім забрав зі столу пляшку горілки, чимало м'яса та поніс усе схованому гостеві. Люди обурилися й хотіли побити собаку, проте господар заступився:

— Не бийте Сірка! Він зробив мені добро, тож і я піклуватимуся про нього до кінця його життя.

Після цього Сірко й далі вибирав найкращі страви та передавав їх вовкові. Той наївся й напився настільки, що вже не міг усидіти мовчки.

— Буду співати! — оголосив він.

Сірко розумів, чим загрожує такий спів. Варто вовкові подати голос — і всі дізнаються, хто сидить під столом.

— Не співай, бо тобі ж буде лихо! Краще я ще пляшку принесу, тільки сиди тихо.

Вовк випив і другу пляшку. Однак бажання співати від цього лише посилилося. Він знову заявив, що тепер уже неодмінно заспіває, і гучно завив просто під столом.

Серед гостей почалася паніка: частина гостей повтікала з хати, інші зібралися бити вовка. Сірко миттю ліг на нього, вдаючи, ніби хоче задушити непроханого гостя. Насправді цей удаваний напад дав йому змогу захистити вовка від людей.

— Не бийте вовка, бо можете вбити мого Сірка! — зупинив гостей господар. — Він і сам із ним добре впорається.

Сірко вивів вовка з хати й провів аж у поле. Там, подалі від весільного столу й розгніваних гостей, він сказав:

— Ти мені добро зробив, а я тобі.

На цьому вони розпрощалися.