Сірко

В одного чоловіка був собака на ім'я Сірко. Коли він зовсім постарів, господар вирішив, що користі від нього вже не буде, і прогнав з дому.

Сірко блукав полем, коли до нього підійшов вовк.

— Чого ти тут ходиш? — запитав він.

Собака розповів, що господар більше не хоче його тримати. Тоді вовк запропонував допомогу: він знає, як зробити, щоб чоловік знову прийняв Сірка.

— Зроби це, а я тобі якось віддячу, — попросив собака.

Вовк пояснив, що треба дочекатися, коли господар із дружиною підуть збирати врожай. Вони візьмуть маленьку дитину й покладуть її неподалік, поки працюватимуть. Сірко має ходити біля того поля, щоб вовк знав, куди бігти. Вовк схопить дитину, а собака поженеться за ним. Потім вовк удасть, що злякався, і відпустить малюка.

Невдовзі чоловік із дружиною справді прийшли в поле. Жінка поклала дитину біля зібраного врожаю й почала працювати. Вовк вибіг із жита, підхопив дитину та поніс її геть. Сірко побіг за ним, а господар криком підганяв собаку.

Усе відбулося за планом. Сірко наздогнав вовка, забрав дитину й приніс батькові. Той дістав із торби хліб і шматок сала.

— На, Сірку, їж! Це за те, що врятував дитину!

Увечері собаку забрали додому. Господар попросив дружину зварити галушки — шматочки гречаного тіста — і додати до них багато сала. Сірка посадили за стіл, а чоловік сів поруч. Він поклав собаці їжу в миску й дбав, щоб той наївся та не обпікся гарячим.

Сірко пам'ятав, кому завдячує поверненням додому. Згодом у господаря мало бути весілля: він видавав дочку заміж. Собака знайшов вовка в полі й запросив його прийти в неділю ввечері до городу.

— Я проведу тебе в хату й віддячу за допомогу, — пообіцяв Сірко.

У день весілля вовк прийшов на домовлене місце. Сірко завів його в хату та посадив під столом. Потім узяв зі столу пляшку горілки й м'ясо та поніс гостеві. Люди хотіли вдарити собаку за це, але господар заступився:

— Не бийте Сірка. Він мені добро зробив, і я піклуватимуся про нього, поки він житиме.

Собака вибирав найкраще зі столу й передавав вовкові. Той наївся, випив і раптом захотів співати.

— Не співай, бо буде лихо! — попередив Сірко. — Я краще ще горілки принесу, тільки мовчи.

Та друга пляшка не допомогла. Вовк оголосив, що тепер уже точно співатиме, і голосно завив з-під столу.

Одні гості від страху повтікали, інші кинулися бити вовка. Сірко відразу ліг на нього й удав, що хоче його задушити. Господар знову зупинив людей:

— Не бийте вовка, бо ще Сірка вб'єте! Він і сам з ним упорається.

Так Сірко зміг вивести вовка надвір і провести аж у поле.

— Ти мені допоміг, а я тобі, — сказав Сірко.

На тому вони й попрощалися.