Пан і Іван в дорозі

Пан та Іван зійшлися в дорозі й почали мандрувати разом. Вони разом їли, розмовляли й ночували; у кожного через плече висіла торба. Лише одяг відрізняв їх: пан був у доброму верхньому вбранні, а Іван — у простому пальті.

Одного вечора, зупинившись на ночівлю, пан замислив ошукати супутника. Попоїсти, безперечно, треба, але починати варто з Іванової торби: коли та спорожніє, тоді вже візьмуться за панську. Іван пристав на пропозицію, зняв торбу й розстелив пальто на зеленій траві. Повечеряли добре; наступного ранку за сніданком доїли решту його харчів.

Коли настав новий вечір, уже годилося відкривати панську торбу. Однак пан не мовив про їжу й слова. Він ліг, підклавши торбу під голову, і почав заговорювати Івана: що той робив би, якби володів полем, на якому вони ночують?

Іван сказав, що орав би його, засівав зерном та ходив би до Одеси торгувати: мав би і сіль, і гроші. Пан оголосив, що вчинив би зовсім інакше. На цьому полі він звелів би збудувати місто. Тут постав би палац, там — ряд крамниць, неподалік продавали б булки, а поруч діяли б дві м'ясні крамниці. Ось тоді нехай Іван приходить до нього бенкетувати!

Іван подякував за запрошення й запропонував краще поспати. Незабаром біля пана почулося Іванове хропіння, а потім засопів і сам пан. Щойно той міцно заснув, Іван підвівся й дістався до його торби. Курка, печеня, шматок ковбаси — усе було з'їдене до крихти.

Ранком пан прокинувся голодним, але торба виявилася порожньою. Він розбудив Івана й зажадав пояснення. Той лише знизав плечима: адже вчора пан будував місто! Тут були м'ясні крамниці, там — булки. А містами, відома річ, блукають собаки: вони, певно, торбу й спустошили. Нічого не вдієш — пан звелів вставати й продовжувати мандри.

Далі йшли степом, тяжко втомилися й ледве дісталися надвечір села. Біля входу блукала гуска. Іван схопив її та сховав у торбу. У порожній хаті вони приготували гуску й посадили в піч.

Однак пан знову заходився хитрувати. Він запропонував лягти спати й уранці віддати цілу гуску тому, кому насниться краще частування. Іван погодився, розстелив пальто та ліг. Коли серед ночі пан захропів, Іван прокинувся, з'їв усю гуску й знову влігся.

Уранці пан узявся описувати свій сон: Бог кликав його на бенкет, подавав різні страви, а святі припрошували їсти. Іван охоче погодився: він сам бачив, як пан ласував солодощами. Раз пан не голодний і вже має частування, Іван собі сів біля печі та й з'їв гуску.

— Невже всю? — перепитав пан.

Іван заприсягнувся, що всю. Пан, розлючений і голодний, подався геть, а Іван зауважив: хотів пан іншого ошукати, та сам ошукався.