Лисичка і Рак

Зустрівши Рака, Лисичка зупинилася поспостерігати, як він помаленьку повзе, і невдовзі взялася з нього кепкувати:

— Ну й швидкий же ти, нічого не скажеш! А чи правда, що якось тебе послали по дріжджі у п'ятницю перед Великоднем, а повернувся ти лише в суботу перед наступним Великоднем, аж через рік? Та ще й дріжджі посеред хати розлив?

— Можливо, колись це й було правдою, — відповів Рак, — але тепер дуже вже нагадує брехню.

— Отже, ти став спритнішим?

— Спритніший чи ні, а на твої кпини не заслуговую. Коли хочеш знати, який я швидкий, пропоную закластися: до того кущика я добіжу раніше за тебе.

Лисичка здивовано перепитала, чи справді Рак збирається змагатися з нею в бігу. Він підтвердив свою пропозицію, та ще й додав: нехай вона стане на один стрибок попереду нього, однаково він дістанеться до фінішу першим.

Домовившись про змагання, Лисичка стала попереду. Рак тим часом учепився їй клешнями за хвіст. Щойно вона рушила, він вирушив разом із нею.

Лисичка мчала щосили, аж пилюка здіймалася. Добігши до визначеного кущика, гукнула:

— А де ж ти, Раче?

Жодної відповіді. Покликала його вдруге й обернулася хвостом до фінішу. Ось тоді Рак відпустив хвіст і озвався вже з місця, що було трохи далі за кущиком:

— Та ось я! Давно тебе чекаю. Навіть трохи далі від нашого фінішу забіг!